Коли ми з чоловіком після довгих стapaнь купили собі квартиру, заявилася свекруха і таке сказала нам, що ми своїм вухам своїм не повірили

Свекруха моя вважає, що ми їй винні. Досі не зрозумію, до чого тут її рідня, якщо нам постійно допомагали мої батьки? Ми з Антоном одружилися майже п’ять років тому. Тоді з моєю свекрухою жив Сашко, старший брат Антона, та його сім’я: дружина та двоє дітей. Виходило, що для нас із Антоном у них місця не було. Та ми й не сподівалися. І я, і Антон думали, що спочатку треба мати будинок, а потім уже думати про дітей. Чотири роки ми орали як коні, але зуміли таки зібрати пристойну суму на квартиру. Мої батьки завжди були поруч, підтримували нас та допомагали у всьому.

Ось так, за чотири роки, ми зібрали гроші на перший внесок. Тоді й батько потішив нас. Бабусі тоді було важко жити одній, вони забрали її до себе. Квартиру її продали і суму віддали нам. Щоб ми не брали іпотеку. На ці та наші зібрані гроші можна було купити однокімнатну квартиру. Але ж у нас у планах були діти. Ось ми і вирішили взяти іпотеку і купити одразу двійку. Все пройшло дуже добре, і за шість місяців ми були в нашій квартирі, відсвяткували новосілля. За цей вечір ми й дізналися, який був підступний план моєї свекрухи. Виявляється, вона хоче, щоб ми допомогли Саші з покупкою житла.

-Ви ж купили собі квартиру, вам свого часу допомогли, зараз ваша черга,-сказала вона. -Не зрозумів, до чого тут ми з дружиною? Ми ж працею досягли своєї мети. Ми нікому, крім батьків дружини, не винні, — відповів Антон.

Потім чоловік заявив, що якщо його брат стільки років не змінив нічого у своєму житті, то йому і так добре живеться. Нехай роблять, що хочуть, тільки подалі від нас. Моя свекруха спробувала тиснути на жалість, мовляв, у Сашка діти, в її квартирі більше немає місця. Але Антон не піддався цьому. Свекруха встала і пішла з нашого будинку. Чоловік мій спочатку дуже багато думав із цього приводу, але зараз це не хвилює. Адже він нещодавно дізнався, що незабаром стане батьком.