Андрій уже понад десять років живе у повній самоті. Дружини його не ста ло після тривалої хво роби. Дітьми вони так і не обзавелися. Дружина довго не могла змиритися зі своїм діаrнозом безnліддя і дуже переживала з цього приводу. Андрій втішав її, як міг. Самотньо було чоловікові. Жив він на краю міста. Звідти було складно добиратися до магазинів та ліkарні. Чоловіка ніхто не відвідував, і він сумував за людським спілкуванням. Андрій був радий випадковим знайомим, з яким можна було перекинутися кількома словами.
З адміністрації району приїжджали до нього кілька місяців тому і пропонували оформити його до будинку для людей похи лого віку, але чоловік відмовився. Він давно для себе вирішив, що доживатиме свої останні роки у рідному домі. Бо тут пройшло все його життя, всі щасливі моменти із дружиною. Тільки одна проблема є, здоров’я стало сильно підводити, а пенсії не вистачає на ліkи, виписані ліkарем. Не знав чоловік, що робити. Не було в кого старому попросити допомоги.
Близьких родичів давно немає в жи вих. Що ж робити? Сидів чоловік і думав про свою незавидну долю. Несподівано до нього постукали. На порозі виявився молодий сусід із трьома великими пакетами. Він дізнався про те, що самотньому старому важко доводиться і вирішив допомогти, купив продукти та необхідні ліkи. Побачивши його покупки, дідусь ледве стримував сльо зи. -Дід Андрій, не переживайте, я потім ще зайду! Саме завдяки таким добрим людям у світі є ще надія.