Чому в мене немає співчуття до багатодітних жебраків.

Нещодавно випадково зустріла знайому кошатницю і розговорилися з приводу харчування кішок. Коли тема майже була вичерпана, вона сказала, що ми котам купуємо елітні корми, а в неї в селі є багатодітна родина, де діти не знають, що таке м’ясо, їдять тільки найдешевші субпродукти. Коли я чую подібні історії, то не відчуваю жалю та бажання допомогти. По-перше, як можна жити у селі та не знати, що таке м’ясо? Можна завести худобу, своє господарство і буде відмінна своя справа або хоч би завжди домашнє м’ясо на столі.

 

Не хочуть заводити господарство? Чому? Так, треба буде багато працювати. А ми не хочемо чи не вміємо, тим більше, що нам усі винні, тому діти харчуватимуться незрозуміло чим і в цьому винні всі довкола разом з державою, а ми бідні нещасні! По-друге, як можна планувати дітей, знаючи, що не вистачає грошей навіть на їжу. Хоча планування тут неправильне слово. Я не говорю про інші потреби, а лише про найголовнішу. Я працюю на двох роботах, щоб мати змогу купити своїм котикам якісне м’ясо, хороші корми та регулярно обстежувати їх у ветеринара. То чому таким багатодітним мамам, а особливо татам, теж не знайти собі роботу? Як можна дітей годувати абияк? Це потрібно зробити кримінальною справою! Як можна настільки економити на дітях? А дехто хоче ще, щоб ми допомагали цим людям, у яких немає сердець.

 

Поки ми допомагаємо матеріально таким асоціальним елементам, вони прийматимуть усе як належне. Зверніть увагу, що більшість з них навіть не збираються йти працювати, вони звикли до подачок. Цілими днями сидять у багнюці і чекають. Вони навіть лінуються прибратися вдома та випрати речі. Я не проти того, щоб допомагати людям. Але я краще куплю подарунки, книги, допоможу тим, хто намагається, заробляє та піклується про своїх дітей. Є велика кількість багатодітних сімей, не сильно забезпечених, але заробляючих, де діти завжди нагодовані та охайно виглядають, де батьки намагаються з усіх сил забезпечити і поставити на ноги своїх дітей. Таким сім’ям я готова допомагати. А ось неробам раджу почати працювати. Звісно, шкода дітей з таких сімей. Але нехай цим опікується служба опіки.