Настя дізналася, що чоловік їй зрад жує. Довго не спалося, намагалася якось заспокоїти нер ви та почуття. Чи не виходило. »І навіщо я його люблю? Після всього того, що він зробив? Згадалися слова бабусі: »Сама винна, що так сильно любиш. Ти йому все — а він все одно на бік дивиться, все одно шукає щось більше». Настя згадала, як її, розумну та начитану, відправили до цього села працювати вчителькою. І Андрія, який так був вражений її, що проводжав додому абсолютно щодня. Прокинувся малюк: зголодніло. Пішла годувати. Чекати до світанку лишилося не довго. Легше не лягати взагалі. Андрій повернувся вдень.
Вона, за звичкою, пішла до печі, щоб приготувати щось, і тут повернулася, почувши голос чоловіка. -Зимові речі поки що тут залишу. Кімната моя маленька, все не поміститься. -Добре. Речі Свєти приберу до шафи. А Дашини віддати треба: наступного року вже мало буде. -Полушубок я заберу. -Ні, Потім куnіть. -Стіл забереш? -Який стіл? Для уроків? Він навіщо? -Як це навіщо? Якщо все ділимо, тоді і дітей це стосується. Андрій зніяковів, але сказати нічого не наважився.
А Настя, як і обіцяла, пішла збирати дитячі речі. Дівчата звикали до нової ситуації поступово. Першого тижня поверталися після школи до матері. І Настя вигадала хитрий план: -Чим більше часу проводитимете в новому будинку, тим швидше повернетеся сюди. Дівчатка всі зрозуміли: за кілька тижнів Андрій привіз їх назад разом із речами та сів на ганку. Настя не подала реакцію. Той просидів там кілька годин. Увечері, коли жінка виходила нагодувати худобу, вдарила чоловіка відром і вибачила.