– Я більше так не можу! Твоя мама перегинах у всіх аспектах! Будь ласка, я молю тебе, давай переїдемо. Байдуже куди, орендована квартира, мої батьки в селі, чи будинок. Але подалі від твоєї мами! – Лілю, я розумію тебе, але я не можу залишити маму саму. Тим більше, що я ж завжди тебе перед нею захищаю. Хіба ні? Я завжди буду на твоєму боці. – Так, ти захищаєш, але коли ти на роботі, а в мене вихідні, або ж просто ми з нею залишаємось на одинці, то відбувається таке, що хочеться просто зникнути та й все. Лише б не чути ці її образи, прокльони та лайку! Такі розмови почались в подружжя Лілі і Антона вже давно. Та от тільки ні до чого хорошого вони не приводять. Що Лілі з того, що Антон її захищає, якщо його мати все одно влаштовує Лілі справжню каторгу. А останні її витівки стали причиною того, що Ліля переконана — в свекрухи біда з головою. Що ж такого жахливого може зробити жінка, що дуже любить свого синочка?
Наприклад викинути страви, над якими Ліля клопотала пів дня в унітаз, кричучи, що такою їжею лише щурів можна труїти. І так щоразу. Чи вилити посеред хати воду з брудом, бо їй не сподобалось, як невістка помила підлогу. І не те, щоб підлога була погано вимита. Ні. Та блищала. Але от Ліля купила мийний засіб для підлоги не з тим ароматом. Як Ліля придбає якусь річ додому, то та обов’язково полетить до смітника. Бо свекрусі не подобається. Дарина Степанівна була вкрай важкою на характер людиною. Антон — її єдина дитина, яку вона виховувала сама. Її гіперопіка над сином ніколи не закінчувалась. Хоча Антон і намагався втекти від матері, але та завжди знаходила способи повернути його. Навіть до брудних трюків з лікарнею вдавалась.
Дарина Степанівна з першого погляду не злюбила Лілю. Та й навіть була б це будь-яка інша жінка, вона б все одно називала її “нічною жрицею”, незграбною невдахою, дурепою, жахливою господинею і взагалі мисливецею за квартирами в центрі міста, володаркою якої є Дарина Степанівна! Ліля це, чи хтось інший, жодна жінка не підходила б для її золотого Антончика. Ліля сподівалась, що ставлення свекрухи колись зміниться, але воно лише погіршувалось. Тому жінка стала брати додаткові завдання на роботі, щоб довше бути не вдома. Їй не хотілось повертатись в дім, де їй не було спокою. Але навіть в найтерплячіших закінчується ліміт їхньої витримки. Тому Ліля зібрала речі після чергової сварки з Дариною Сткпанівною та пішла. Але пішла не від Антона, а від його нeaдekвamнoї матері. Так і сказала коханому на прощання. Чоловік не зміг бути без людини, яка його найбільше розуміла, яку він найбільше в світі кохав.
Тому пішов разом з нею. І так, можливо він використав це, як шанс втекти з тенета своєї матері, що ніяк не могла змиритись з тим, що син в неї вже дорослий і мами не потребує. Проте це пішло на користь і йому, і Лілі, і їхньому шлюбу. З тих пір пройшло достатньо часу. Дарина Степанівна важко захворіла. І коли їй сказали лікарі, що кінець ближче, ніж вона очікувала, жінка розкаялась в своїх діях. Але Ліля не може пробачити цій людині те, що вона чинила. Тож доживає Дарина Степанівна свій час без прощення невістки, якій від неї діставалось сповна і навіть більше.