Два роки тому я вийшла заміж за свого чоловіка Артема. З самого дитинства я завжди уявляла собі ідеальне весілля, гарну сукню та люблячого партнера. Коли Артем зробив пропозицію, ми почали планувати весілля, і ми обоє хотіли, щоб це був найкращий день у нашому житті. Ми вибрали символічну дату, той день, коли ми познайомилися три роки тому. У нас було заплановано все, від ресторану до декору та фотографа. У день весілля у мене вдома зібралося багато людей, і фотограф зробив мені кілька чудових знімків.
Але коли ми вже збиралися їхати на весілля, ми почули щось цікаве. Мої двоюрідні сестри говорили про мою сукню, і казали, що треба було вибрати щось краще, а деяким із наших родичів не сnодобалося ні місце, ні сама ідея урочистості. Гіpше того, моя свекруха поскаржилася своїм родичам і казала, що я ніколи їй не подобалася, говорячи, що її син робить величезну помилку. Я так засмутилася, що хотіла nлакати і kричати одночасно, але мій офіційний чоловік мене заспокоїв. Він нагадав мені, що думка людей не повинна впливати на нашу сім’ю, а найголовніше це те, що ми любимо одне одного, решта не має значення.
Ми повінчалися у церкві, а потім пішли з гостями до ресторану. Перш ніж вони встигли зайняти свої місця, я взяла мікрофон і сказала: – Дорогі родичі, друзі та колеги, будь ласка, залишайтеся, тільки якщо ви щиро за нас раді. Ті, хто не вважають нас за гідну пару, вільні покинути наше свято. Після мого виступу більшість наших гостей покинула зал, у тому числі й моя свекруха. Залишилися лише найближчі, з ними ми й продовжили свято. Ми почали наше сімейне життя разом, і воно дійсно було як з чистого аркуша.