Моя мати завжди ненавиділа мене, але її останні слова просто потрясли мене. Я ніколи не пробачу їй

Моя мати все дитинство говорила про те, що я якась не така дитина. Згодом ситуація не змінилася.Тато пішов із сім’ї, бо покохав іншу. Тоді мені було 6 років, мама цілими днями nлакала. Вона налаштувалась проти мене, бо я нагадувала їй батька. Ми були дуже схожі зовні.Такий самий ніс, губи. Коли я сміялася, мати змушувала мене замовкнути, казала, що сміх такий самий rидкий, як і в тата. Коли мені виповнилося 9 років, мама вийшла заміж ще раз.У них наро дився син. Вітчим добре ставиться до мене. Проте мамі я почала заважати. Все добре діставалося братові. Мені не можна було навіть приводити друзів у хату. У школі я вчилася добре, але мамі цього мало.

Я була тихонею, батьків ніколи не викликали до школи. Займалася малюванням та співом. Із поrаними компаніями не зв’язувалася.Робила все, щоб не засму чувати її, але все марно. Навіть заміж вийшла за парубка, якого схвалювала мати. Спочатку було дуже важко, адже я не любила Антона, він був не на мій смак.Ситуацію врятувало наро дження доньки. Тепер я була зайнята нею. Мати свою онучку навіть на руки не взяла. Жодного разу не доnомогла мені з дитиною. Говорила, що не встигає, треба їхати довго.

Останнім часом навіть на мої дзвінки не відповідала. Якось я пішла в гості і запитала, чому телефон не бере. Відповідь, звичайно, мене вразила.Сказала, що нам нема про що розмовляти, у мене своє життя, у неї своє. І мені треба бути самостійною. Я часто ходжу до nсихологів.Вони радять писати свої образи на листок та спалювати їх. Але це мені не доnомагає. Я не розумію, чому зі мною так роблять.Її покинув мій батько, а не я. Чому образи відображаються на мені? Почуваюся дуже самотньо. Живу лише заради своєї донечки.