— Мам, я залишу дітей у тебе, бо я вже не можу з ними. Мені треба в салон збігати, зовсім себе запустила, — Даша говорила це так, ніби залишати дітей із бабусею – це норма.

— Мам, я залишу дітей у тебе, бо я вже не можу з ними. Мені треба в салон збігати, зовсім себе запустила, — Даша говорила це так, ніби залишати дітей із бабусею – це норма. — Ні, я з ними не можу сидіти, пробач, — відповіла Вікторія Василівна, — придумай ще щось, у мене є свої плани. — Які плани, мамо? Ти ж на пенсії, часу вільного, он скільки. А моїм особлива увага не потрібна, вони самостійні у мене. Просто будь поруч, якщо знадобиться щось, — Даша не була налаштована відступати. — Якщо я на пенсії, у мене не можуть бути плани та справи? – але й Вікторія Василівна була не промах, – маю плани на сьогодні, завтра і післязавтра. А взагалі, я не побачення через тебе спізнюся. Все, киш звідси.

— Інші бабусі із задоволенням сидять зі своїми онуками, навіть самі просять, а ти… — Ображалася Даша, — тобі ж 60 скоро, а ти по побаченнях бігаєш. Ти у своєму розумі, мам? – Що? Як ти можеш мені таке казати? Я тебе з братом виростила, на ноги поставила та вистачить. Моя місія закінчена, тепер твоя черга. До речі, незабаром твій чоловік із роботи повернеться. У вас вечеря хоча б готова? — Я пельмішок захоплю. Він їх любить, – забарилася Даша. — Пельмешек захопить вона. Ану, додому, готувати нормальну їжу чоловікові. Він у тебе на двох роботах оре, а ти навіть їжу не готуєш. Незабаром ти з дітьми на вулиці залишишся, доню. Вікторія Василівна ростила двох дітей одна.

Чоловік залишив її, коли молодшому, синові, було лише 3. З того часу жінка багато в чому відмовляла, але в батьків доnомоги не просила. Чиї діти – того й проблеми, то вона вважала. Син одружений вже 4 роки, має двох дітей. З невісткою пощастило тітці Віці. Вона гарна дружина, мати та господиня. Ніколи молоді доnомоги Вікторія не просила. Все робили самі, як би їм важко спочатку не було. Ось із донькою щось пішло не так. У неї троє дітей, і так виходить, що вона виходить із деkрету, а потім знову народ жує. Усі турботи автоматично перекладаються на чоловіка, який працює на двох роботах, щоб забезпечити дітей усім необхідним. Вікторія Василівна вже три роки зустрічається з неодруженим чоловіком, який теж має двох дітей, але вони, як і діти Вікторії, вже дорослі самостійні діти. Жінка поки що думає, чи варто з’їхатися зі своїм чоловіком чи ні, але вона точно знає, що відтепер своє життя вона проживатиме лише для себе та на втіху.