Раніше всі так росли, і нічого. Діти в сім’ях спали разом без проблем, тим більше одностатеві. Нікого це не дивувало. У Ольги і Роми ростуть дві дівчинки. Оля, їй вісім років, і Олена, їй п’ять. Живуть вони в двокімнатній відремонтованій квартирі. В одній кімнаті влаштували спальню, а в другій була вітальнею.Коли дівчатка підросли, батьки вирішили половину вітальні переобладнати під дитячу. Вітальня стала менше, але це не біда. Головне у дітей є своя кімната.
Під спальне місце дітям визначили диван-новий який стоїть в залі, просторий і зручний, а те, що занадто великий – так це не біда. Краще великий, ніж маленький. І зараз обидві сестрички сплять разом, і прекрасно поміщаються. Один одному не заважають.Дівчатка одночасно встають і лягають спати – ніяких проблем.
Так навіть веселіше і цікавіше. Олі і Олені дуже подобається їх кімната. Вони разом читають книжки і дивляться телевізор.Багато знайомих, дізнавшись, що діти постійно сплять разом на одному дивані, приходять в жах. Ну ладно, якщо, десь в гостях або зрідка. Але постійно-це не справа. Недобре, що у дитини навіть свого ліжка немає. Не в глухому ж селі живемо. На дворі двадцять перше століття.
Ольга дивується, і що в цьому такого, все життя люди так росли. Вони з двоюрідною сестрою у бабусі в селі років до двадцяти спали разом, і нічого. А тут прямо проблема. Місця вистачає, і діти себе почувають прекрасно. Що не так? Що в цьому незвичайного і ненормального, коли одностатеві діти в сім’ї сплять разом?
І адже, дійсно, завжди так спали раніше. І прекрасно росли. В голову нікому не приходило, що це неправильно.Ну ладно, окремі кімнати забезпечити кожній дитині батьки не змогли. Ну вже ліжка-то могли б зробити особисті? Який може бути зал взагалі, коли чотири людини живуть в двокімнатній квартирі.