-Значить так, Тамаро, збирайся! Завтра зранку в місто поїдемо. Покажу тобі, що таке життя міське! Та й до дітей заскочимо. -Та що я там не бачила?! – здивувалась Тамара. – Ну добре, давай зʼїздимо… Дітям хоч соління, молочка домашнього й сиру приготую, смаколиків різних. -Ти приготуй, але знай – сидіти ми в них не будемо. В мене зовсім інші плани! -Які ще такі плани, – подумала Тамара, але розпитувати не стала… Степан з Тамарою все життя прожили разом. Всяке бувало в сім’ї, але вони вже майже сорок п’ять років разом… День видався хороший, сонячний. Степан виїхав з гаража. Тамара вже поспішала до машини з великими сумками продуктів. -Ой! А вбралася як! Прямо помолодшала, – сміявся Степан. – Красуня ти моя. Ще ого-го!
Старий посадив її на переднє сидіння. -З вітерцем поїдемо, – хвацько сказав чоловік. -Знову ти зі своїми жартами… З молодості Степан був веселун. Тамара і полюбила його за ці його жарти і непередбачуваність. А він її полюбив за веселий сміх і поступливий характер. Зараз обоє жартують і тут же сміються. А ще Степан може на ходу вигадувати невеличкі віршики. Не те що ідеальні, але виходить добре… -І які ж у нас плани? – все допитувалась Тамара. ‐Приїдемо, все дізнаєшся, – хитро відповідав чоловік. Вони приїхали до дітей в гості. Степан заніс в квартиру важкі сумки з домашніми смаколиками. Тамара виклала всі продукти на стіл і гарненько склала сумки – ще згодяться.
-Ну все! – раптом сказав Степан. – Ми поїхали! Все, чого стоїш, Тамаро? Ходімо! -Як це розуміти, тату? – щиро здивувався син. -А це сюрприз! Скоро все дізнаєтесь, – сказав Степан. Син з невісткою застигли від здивування… Степан під’їхав до магазину. -Вибирай все, що забажаєш, – просто сказав він. -Так вже й усе? Ти що в лотерею виграв, чи що? – засміялась Тамара. -Якби я виграв, ми б уже засмагали десь на пляжі! -На пляжі, аякже, – сказала Тамара. Вона вже давно дуже хотіла новий чайничок, такий щоб гарний був і великий. І от знайшла! -Дивись, як тобі? – запитала вона Степана. -Беремо. Якщо купуємо чайник, то й чай з цукерками треба. -Щедрий який! – сміялась Тамара.
Було все – цукерки, печиво, чай і кава, чашки новенькі. -Все. Закругляйся, пора нам. Повезу тебе в ресторан. Зголодніла? – раптом сказав Степан. -А що ж за свято таке?! – сплеснула руками Тамара. Та ми з тобою по ресторанах і не ходили майже. Старенький тільки посміхався у пишні вуса. Степан привіз її в ресторан. З самого ранку по місту їздять. Пора й пообідати. -Добре пообідали. Зараз би й полежати, – Степан все ще не розкрив своєї таємниці дружині, а вона більше й запитувати не стала. – Може ти на каруселі хочеш, чи в цирк. -Ні. Тільки не каруселі. Ти ж чудово знаєш, що я боюсь. Та й засміють нас. Ти вже думай, що кажеш. А цирку мені щодня з тобою вистачає!
-Тоді в кіно. Про любов. На останній ряд. -Може, вже додому поїдемо. В тебе якийсь день спогадів молодості. Ніби й не дата ніяка… -А ось тут ти не вгадала. Дата. Та ще й яка дата. 130 років! -Як ще 130 років? -А нізащо не здогадаєшся. А я все вирахував, – з гордістю заявив Степан. -То це ти дату вираховував? А я думала, що це за цифри, папірці. Калькулятора купив. Ну, і що за дата? -Наша дата, спільна. -Мене 130 років тому ще й не було. Та й тебе теж. Понавигадував і мене в оману вводиш. -Хоч і понавигадував, а дата наша. У нас з тобою сьогодні день народження. Один на двох. Нам 130 років. Ювілей! Я ж кожен місяць, кожен день врахував. Ось і вийшло, що сьогодні у нас свято! -Та як таке можна вирахувати? – сплеснула руками Тамара. -У мене в школі одні п’ятірки були з математики.
-Знаю я твої п’ятірки перевернуті, математик ти мій, – сказала Тамара і замислилась. А може й справді вирахував. Їй 63 роки, Степану незабаром 67… -Сама побачиш. Я тобі всі розрахунки покажу. -Та добре. Я тобі й так вірю. Молодець. Я б нізащо й не здогадалася. Вдома вони пили чай із нового чайника з цукерками та печивом. А на завтра Тамара обіцяла пиріг із яблуками спекти смачний. -А раптом Степана помилився у розрахунках на один день, і свято тільки завтра буде, – подумала вона, але чоловікові нічого не сказала. А Степан сидів і думав, як вони добре провели день. Адже в розрахунках у нього щось і справді не так пішло, не зміг він точний день визначити… Просто вирішив, що дата сьогодні та й все. Але яка різниця? Головне, що його коханій було приємно і вони чудово провели час…