Алла не була красунею. Її зріст сягав майже метра дев’яноста, а руки, загрубіли від роботи, мали мозолі, які свідчили про її нелегке життя. Ще з п’ятнадцяти років вона почала працювати, аби допомогти матері виховувати молодших братів і сестер. До своїх двадцяти п’яти Алла вже змирилася з думкою, що заміж їй не вийти.
На весіллі сусідки Алла сиділа осторонь, спостерігаючи за веселощами. Музика грала, гості танцювали, але її ніхто не запрошував на танець. Вона насолоджувалася атмосферою свята, не очікуючи, що її життя зміниться.
Через кілька днів у двері їхнього дому постукали.
– Відчиняйте, свати прийшли! – пролунало за дверима.
Мати Алли була здивована. Кого це могли сватати? Її молодшій дочці Соні лише шістнадцять! Аллу ж вона навіть не брала до уваги. Але свати прийшли саме за нею – за Аллу сватався Сергій, барабанщик з весілля сусідки.
На тому святі Сергій помітив Аллу і відтоді не міг про неї забути. Його зовнішність, правда, була далекою від ідеалу: зріст – метр шістдесят, худорлява статура. Та це не завадило йому покохати Аллу. Мати та донька погодилися на цей шлюб.
Однак у селі їхній парі швидко придумали безліч прізвиськ, і найм’якішим було «Тарапунька та Штепсель». Односельці глузували з них на кожному кроці, але Алла й Сергій не звертали уваги на чужі насмішки. Вони жили у любові та злагоді. З часом думка людей змінилася.
– Який господар із Сергія! І дім відремонтував, і Алла з ним розцвіла. Не те, що наші чоловіки – тільки nити вміють!
– А Сергій, кажуть, щодня квіти своїй Аллі приносить, із дітьми допомагає.
Минуло п’ятдесят років. На їхній ювілей приїхали діти й онуки. Алла за ці роки трохи зігнулася й зрівнялася в рості зі своїм чоловіком. Під час святкування вона згадувала:
– Ви не уявляєте, як важко було терпіти глузування. Я часто nлакала ночами, а мій Сергій завжди казав, щоб я не слухала інших. Головне, що ми любимо одне одного. І тепер, після стількох років разом, я можу впевнено сказати: кращого чоловіка, ніж мій Сергій, я б ніколи не знайшла. Мені з ним справді дуже пощастило.