Нещодавно вдома забиралася і помітила зникнення. Я не знала, як реагувати, перевернула весь будинок, не знайшла. Мені так ոогано ще ніколи не було. Я нещодавно нарօдила, на виписці мені свекруха подарувала дорогий комплект сапфіра. Як згодом мені свекруха сказала, цей комплект поколіннями передавався. П’яте покоління вже пішло, носити його мала я. Випадково помітила пропажу. Комплект лежав в одному місці з рештою прикрас. Я цю скриньку востаннє відкривала на виписці, все більше жодного разу. Я навіть на цей час забула про цю прикрасу. Ну, ось куди мені його зараз надягати, не вдома ж борщ у ньому варити. Довго не знала, як сказати про це чоловікові. Потім таки наважилася.
Він спершу навіть не повірив. Ми почали згадувати, хто в нас був удома. Був лікар, були колеги, батьки. Про прикраси знали, тільки мої батьки та батьки чоловіка. Ну, ось ви самі подумайте, кому могли знадобитися прикраси? Свекрухи? Чи стала б вона мені дарувати їх… Матері моєї? Та в неї своїх достатньо, тато часто її балує прикрасами. Ми довго думали, але не могли зрозуміти, хто ж міг украсти комплект. До поліції ми не стали одразу звертатися. Не знаю, чи чоловік зупиняв мене. Квартира не наша – знімна. Нас би рано чи пізно поперли з неї. За кілька днів мама покликала нас до себе.
Вона подарувала мені брошку, теж із сапфіру. Ми з чоловіком перезирнулися. Сама правда попросила брошку назад. -Ти, доню, брошку поверни, я її в сейф покладу. А то ви зберігати коштовності не вмієте. Мені взагалі стало ніяково після таких слів. -Я Твій сапфіровий комплект теж забрала, сподіваюся, ти помітила. Звісно, я помітила. Як я не помічу такої зникнення. Мати мені зараз ні брошка, ні комплект не віддає. Говорить: -Як оселитеся в квартирі своїй, тоді віддам. Чоловік уже хотів на матір мою заяву писати. Я зупинила його. Не розумію, навіщо вона так зробила, могла попередити.