Вікторія невтомно працювала весь тиждень і з нетерпінням чекала на вихідні, щоб відпочити. Але доля розпорядилася інакше. Як кажуть, якщо хочеш, щоб все було навпаки, побудуй плани. Замість того, щоб відпочивати, Вікторія провела всі вихідні, прибираючи, готуючи їжу та допомагаючи батькам на городі. На початку нового робочого тижня Вікторія з самого ранку відчула різке недомагання. Лежачи в ліжку, вона зрозуміла, що її чоловік Вадим, який мирно спав поруч, тепер ніби чужий. Не зважаючи на те, що вони були у шлюбі вже сім років, жінка не зуміла точно визначити період, коли їхні стосунки стали односторонніми, а вона взяла на себе роль простої служниці. Тіло розривалося від болю, але Віка знала, що треба вставати й збирати дитину до дитячого садка. Був ще один холодний ранок, і її зношене пальто майже не захищала від вітру. Коли Вікторія попросила чоловіка купити їй нове пальто, він розсердився, наполягаючи на тому, що вони не можуть собі цього дозволити й що їй слід зачекати. Він також згадав, що йому потрібні нові деталі для автомобіля. Зневірившись у допомозі, Віка попросила Вадима відвести дитину до школи, щоб вона могла відвідати лікаря. Він в одну мить прокинувся. – Що ж, ти створюєш проблему з нічого. Відведи доньку до школи, а потім йди в лікарню. Я хочу спати, мені скоро вставати на роботу, – відповів Вадим, а потім повернувся на бік та заснув знову. – Ти не міг би дати мені якісь кошти на ліки? Я віддала свої на виплату позики за машину, якщо ти вже не пам’ятаєш, – благала Віка. – Ти поводишся, як жінка мільйонера. Я не можу нічого тобі дати, а в лікарні все безплатно, – відповів він. По обличчю Вікторії потекли сльози. – Мені байдуже, що у тебе гарячка.
Склади мені їжу на роботу, відведи доньку в школу, а далі роби що хочеш!,- кричав на неї Вадим. Вона зрозуміла, що сльози часто були єдиним способом чогось досягти. Ледве тримаючись на ногах, Вікторія вбігла до кімнати доньки та витягла з шафи коробку, в якій таємно від чоловіка тримала збереження на непередбачувані випадки. Разом Вікторія та Діана вийшли з дому, тремтячи від холодного вітру, який пронизував їхній тонкий одяг. Школа знаходилась неподалік від їхнього будинку, і коли донька перевзувалась, Віка сіла на лавку, намагаючись перевести подих. – Вам погано, Вікторіє Дмитрівно?” – несподівано занепокоєно запитала вчителька. Зрозумівши, що незнайома людина помітила її хворобу, Віка відчула гірке бажання щось довести чоловікові. Вона попрямувала до лікарні, але їй було настільки зле, що вона знепритомніла прямо у лікарні. Коли прийшла до тями, в ніздрі їй вдарив різкий аромат аміаку, жінка помітила схвильовані обличчя медиків, які стояли біля неї. – У вас гостре запалення нирок, – повідомив їй лікар, поправляючи окуляри на носі,- Треба зробити УЗД. У вас жар, тому необхідні антибіотики. Першу ін’єкцію ми зробимо на місці, а далі вам потрібно буде придбати медикаменти й продовжити лікування вдома. Чи можете ви знайти когось, хто міг би робити вам ін’єкції?. Вікторія кивнула, придбала в аптеці шприци та антибіотики й пішла додому. Коли вона увійшла до квартири, повітря наповнилося ароматом сніданку, і почула звук, як її чоловік шарудів чимось на кухні.
Зовсім без сил, вона впала в кутку канапи з термометром. За кілька хвилин до кімнати увійшов Вадим. – О, якраз вчасно. Я саме став готувати собі сніданок. Чи не могла б ти піти на кухню і приготувати для мене млинці? Якщо у нас немає сметани, можеш сходити в магазин? – попросив чоловік. Віка поміряла температуру і побачила, що вона становить 39,8. Передала градусник чоловікові й промовила: “Вадиме, я виснажена і не можу приготувати для тебе те, що ти просиш. Зробімо щось просте, щоб поїсти. Лікар поставив діагноз запалення нирок, і призначив мені відпочинок”. Вона заплющила очі, відчуваючи себе повністю виснаженою. Раптом її чоловік вибухнув гнівом. – Що мені тепер робити, йти на роботу на голодний шлунок тільки тому, що у тебе висока температура?, – кричав він. Віка була надто виснажена, щоб відповісти. Дивувалася, що вона взагалі знайшла в цьому жорстокому, безсердечному чоловікові. Коли Вадим зробив собі бутерброд з яйцем і пішов на роботу, Вікторія згадала слова своєї бабусі: “Той, хто везе, той й поганяють”. Вона зателефонувала своєму начальнику і попросила тиждень відпустки, використавши свої власні дні відпустки. Коли Вадим повернувся додому, то виявив, що Віки та їхньої доньки вже немає. Вікторія переїхала до батьків і подала на розлучення. Через три роки вона зустріла нового чоловіка і тепер щаслива. Не жалкує, що пішла від попереднього чоловіка, який любить її такою, якою вона є.