Мій чоловік вже четвертий день телефонує і докоряє мені, що я нібито nогана дружина. Усе через те, що я залишила дім, щоб доглядати за своєю хво рою мамою. На його думку, я маю завжди бути поряд із ним, адже він без мене й тижня прожити не може. Але ж я не на відпочинок поїхала!
Мама приховувала від мене, що вже другий день має високу температуру. Їй порадили лікуватися вдома, хоча вона почувається дуже nогано. Живе вона в іншому місті, і поруч немає нікого з родичів, хто міг би допомогти. Коли кілька днів тому я зателефонувала їй, вона запевняла, що все гаразд. Але я відчула, що це неправда. Швидко зібрала речі й викликала таксі.
Чоловік намагався заперечувати, але я не питала його дозволу — просто повідомила, що їду. Я не можу залишити свою літ ню маму одну. Перед поїздкою я приготувала для нього їжу на кілька днів, аби йому було легше. Та водночас розуміла, що він залишиться незадоволеним.
Мама, до речі, також дорікала мені, що я залишила роботу, дім і чоловіка, аби приїхати до неї. Але як могло бути інакше? Вона хвора, аптеку далеко, продуктів майже не залишилося. Хто б допоміг їй, якби не я? Я наварила їжі, прибрала в будинку, купила ліkи. Мама сама не змогла б цього зробити.
Увечері чоловік знову подзвонив і запитав, де я. Почувши, що я у мами, нагадав, що був проти моєї поїздки. Він сказав, що, мовляв, якщо мама хвора, то їй місце у ліkарні, а не вдома. Я побажала йому доброї ночі й поклала слухавку. Його невдоволення було очевидним, але мене це вже дратувало. Чому він не розуміє таких простих речей?
За кілька днів мама трохи зміцніла, хоча вечорами їй все одно ставало nогано. Чоловік дзвонив щодня, радив покласти маму до ліkарні й якнайшвидше повертатися додому. Його наполегливість мене втомила. Він поводиться, як примхлива дитина, а не дорослий чоловік.
Мама, побачивши моє роздратування, сказала, що я даремно приїхала. Але я так не вважаю. Я — не нянька для свого чоловіка. Його поведінка мене розчаровує. Коли я повернуся додому, на нас чекає серйозна розмова. Якщо він не змінить своє ставлення, я не бачу сенсу продовжувати наш шлюб. Я виходила заміж за справжнього чоловіка, а не за розпещену дитину.