Моя свекруха завжди виявляла особливу любов до своєї дочки. Цієї неділі, під час вечері на честь річниці їх із свекром весілля, це яскраво виявилося вкотре. Я тиждень роздумувала над подарунком, зрештою зупинилася на мультиварці-скороварці за 5.000 гривень із наших заощаджень. З грошима у нас зараз туго, але ми вирішили, що головне – добрий подарунок. Сестра чоловіка, Тетяна, завжди була улюбленою дитиною.
Саме їй свекри подарували квартиру, коли ми все ще виплачуємо кредит за свою. Її дочка – обожнювана онука, тоді як наш син часто почувається обділеним увагою. Я маю підозри, що і під час декретної відпустки Тетяна отримувала матеріальну допомогу від матері з батьком. Тож на річницю Тетяна прийшла з порожніми руками. Я промовчав, вирішивши, що це їхня сімейна справа. Проте переломний момент настав наприкінці свята.
Моя свекруха, пишаючись своїми домашніми помідорами, зібрала для Тетяни найкращі. Нам же вона запропонувала пакет із тріснулими, напівзгнилими помідорами. Я відмовилася від пакету, заявивши, що несправедливо так по-різному ставитися до своїх дітей та онуків. Свекруха засмутилася, а чоловік вважав, що я затьмарила їхнє свято. Однак я вважаю, що до членів сім’ї слід ставитися рівноправно та шанобливо. Хіба неправильно було висловитися проти такого кричущого фаворитизму, хоч і через таку просту річ, як помідори?