Завжди допомагала синові, думала, що так буде краще для нього та його родини. Але, мабуть, дарма. Він повністю сів мені на шию, і невістку туди втягнув. Минулого року вони переїхали до мене, пояснивши це тим, що більше не можуть дозволити собі знімати житло. З того часу я не знаю спокою. Іноді навмисно гуляю парком після роботи, щоб хоча б трохи побути в тиші. Адже вдома завжди галасують онуки.
Не зрозумійте мене неправильно, я обожнюю своїх онуків. Ростику 7 років, а Ганні – 5. Вони чудові, але це не мої діти, і я не зобов’язана проводити з ними весь свій час. Невістка ж щотижня планує відпочинок та розваги у вихідні, не замислюючись, що я, можливо, теж хочу відпочити або навіть влаштувати своє особисте життя. Адже мені всього 57!
Порятунком для мене стає робота, яку я, до речі, дуже люблю. Але нещодавно, під час вечері, невістка раптом заявила:
– Вам треба звільнитися, щоб більше допомагати нам з дітьми!
– Чому це? Адже я ще навіть не на пенсії!
– Ну, вже недовго лишилося. А нам треба працювати, і ви могли б водити дітей на гуртки. Мені дуже незручно бігати з роботи щодня, а раптом мене звільнять!
– Я не збираюся звільнятися!
– Мамо, не будь егоїсткою! Чи ти не хочеш, щоб ми були щасливими? – втрутився син.
Це стало останньою краплею. Ми посварилися, і я нарешті зважилася повернути свій власний простір. Наступного дня я зібрала всіх і сказала:
– Ви маєте переїхати. Дітей можете залишати у мене не частіше ніж один раз на місяць, і обов’язково попереджайте заздалегідь, хоча б за два дні.
– Мамо, ти серйозно? Як так можна?
– Ви дорослі люди, самі вирішили завести дітей для себе. Це не обговорюється. У разі екстреної ситуації я, звичайно, допоможу, але перестаньте нахабніти. Мені це набридло.
– Ти просто нас не любиш, ні нас, ні своїх онуків! – Ображено кинув син.
За кілька днів вони з’їхали, причаївши на мене сильну образу. З того часу ми не спілкуємося. Але мені стало набагато легше. Я, нарешті, можу відпочити та зайнятися своїм життям. Я навіть наважилася піти на побачення з давнім знайомим і сподіваюся, що в нас щось вийде. Але все одно хвилююся за стосунки з дітьми. Чи зможуть вони мені пробачити? Невже я справді зайшла надто далеко?