Торік мені зателефонувала подруга дітинства. Коли подруга попросила прийняти її друзів у нашому сімейному готелі, я не відказала, та ще й зробила їм скидку, але відразу після їхнього приїзду, я усвідомила що мене чекає щось неймовірна та попросила прийняти її друзів у нашому сімейному готелі на місяць влітку . Знаєте, я таких прохань не розумію. Я можу пустити всіх у готель на безkоштовній основі, але ми ж працювали, щоб побудувати його, облаштувати, витратили багато часу і сил на те, щоб витримати конкуренцію в нашому курортному містечку. Я прямо подрузі і сказала, мовляв, як би я тебе не любила і не дорожила нашою дружбою, але безkоштовно я твоїх друзів не можу прийняти. — Ти чого?!
Даремно, вони взимку на відпочинок накоnичували? Ні про який безkоштовний відпочинок не йшлося. Я розумію, що ваше джерело основного доходу – готель. Все гаразд. Від цих слів я заспокоїлася. Наготувала смакоти до приїзду гостей і чекала на них. Їх мало бути троє: батько, мати та 10-річний син. Я приготувала їм номер на трьох і навіть зменшила ціну аж на 50%, щоб і перед подругою ніяково не було, і без rрошей сім’ю не залишила. Приїхали до нас гості із сюрпризом: із ними була й 17-річна сестра батька сімейства. Їм могло бути тісно у номері, але що я могла вдіяти?! Гості заселилися і наступного дня почалися неприємності з ними. Спершу синочок пульнув з водяного пістолета у новенький телевізор, батьки в цей час лежали на ліжку і жодного зауваження йому не зробили, нам тільки сказали, що заnлатять за ремонт і зажадали інший телик: не в стіну ж їм вирячитися місяць. Потім 17-річна дівчина, повторюю, 17-річна (!), спалила чайник – регіт, забула воду налити…
На це мої гості, сміючись, запитали, коли в мене день народження і пообіцяли подарувати на свято. Відзначився і тато: вирішив зробити вдома перестановку – тісно їм було, я ж говорю, і зламав ніжки від столу та тумбочки. Стіл він «полагодив» ізолентою, а під тумбочку знайшов камінчик ідеального розміру, а що, і так зійде! На всі мої зауваження вони невдоволено реагували, ніби я вимагаю у них оплату за щось своє. Наші розмови приводили до того, що меблів у нас і так повно, чайник – нісенітниця, а за телевізор вони заnлатять (спойлер: ми чекаємо на це досі). Виїхавши, наша супер-сімейка забрала з собою подарунки, приготовані ним та моїй подрузі, 3 рушники та комплект постільної білизни. Знаєте, нічого вони так і не скомпенсували, зате через кілька місяців мені зателефонувала подруга і сказала, що її друзі їй поскаржилися, мовляв, за такі rроші, що я в них зажадала, я їх доконала своїми постійними причіпками. Звичайно, напевно, за мої нер ви, рушники, постільна білизна, зламані меблі, згорілий чайник і зламаний телевізор (я не говорю про скарги інших відпочиваючих на їхні гучні посиденьки) я мала їм nлатити. Загалом, я вже не знаю. Я хотіла б подружитися з ними, вони могли б приїжджати до нас щоліта, але, як то кажуть: який привіт, така і відповідь.